#Тиждень_3_Мистецтво_емоцій

Казка про Єлизавету

Планета Земля. Як швидко тут усе змінюється. Зовсім недавно нічого ще не було, але зараз усе по-іншому. Світом править техніка. Різні гаджети, інтернет, роботи заполонили уяву людей. Народ забув про найважливіше – про Бога; школярі не вчаться. Можна сказати: людство зазомбоване.

Як це не подобається Єлизаветі! Вона готова на все, щоб урятувати людство від цього зла. Отже, вона вирішила боротися із Телефоном, Інтернетом, Роботом.

Ліза – звичайна дівчинка. Ходить у 8 клас, попри все те, що коїться, добре вчиться та майже не користується гаджетами. Саме через це школярка страждає, адже люди навколо не сприймають її. Звичайно, вона не падає духом, Єлизавета знає, що завжди перемагає добро, а не зло.

Одного разу, повертаючись зі школи, дівчина побачила, що за нею іде хтось. Вона пришвидшила крок, через декілька метрів якийсь чоловік наздогнав Єлизавету.

- Ей, дівчисько, зупинись! – почав розмову він.

- Доброго дня! А ви хто? – тремтливим голосом відповіла школярка.

- О , вона не знає хто я ! Я – улюбленець усього людства. Я – Телефон.

- А, ну тоді все зрозуміло ! – підвищеним тоном мовила юначка. – І що вам від мене потрібно ?

- До мене дійшли слухи, що ти хочеш знищити мою зброю та зброю моїх друзів.

- Ну й що ! Навіть якщо це правда, ви все одно нічого мені не зробите.

- Ах ти ж…! – стримався Телефон. – Бачу, погано мене знаєш.

- Можливо. Але я точно знаю, що ваш темний бік буде переможений.

- Не будь такою впевненою ! – сказав це улюбленець більшості й зник.

Єлизавета пішла додому, усю дорогу роздумуючи, що ж їй далі робити.

Минув тиждень. Зараз у дівчинки останній сьомий урок – виховна година. Зазвичай, до них приходить класний керівник та весь клас веде дискусію на якусь тему. Але сьогодні вчителька затримується. І тут до класної кімнати заходять три незнайомці, одного Єлизавета вже знає. Це Телефон, з яким вона познайомилася минулого тижня.

- Добридень, восьмикласники! – почав розмову огрядний чоловік.

- Ми хочемо повідомити, що у вашому класі вчиться дівчина – Єлизавета, яка хоче боротися проти нас – проти Телефону, Робота та Інтернету. Тому завтра 0 15.00 годині зустріч на стадіоні, бо тобі буде тоді гірше і залишишся переможеною.

Ось і настав цей день. Цей легендарний день. Єлизавета нервово походжала. Вона не знала, що її чекає.

І тут хтось голосно кричить: «Вороги, зійдіться у чесному бою. Нехай переможе найкращий!» Після цих слів на середину стадіону вийшли Єлизавета, Телефон, Робот, Інтернет.

Битва почалася.

На суперників чекали різні випробування: фізичні, інтелектуальні, цікаві й не дуже. За кожну правильну відповідь вони отримували діамант. Запеклий бій продовжувався. Глядачі чули лише зухвалий сміх з боку зла, адже у Лізи майже завжди була поразка. Але в останньому завданні дівчина втерла носа темним силам. У Телефоні сіла батарея живлення, у Робота вийшла з ладу карта пам’яті, в місті вимкнули світло і пропала мережа Інтернет.

Радості Єлизавети не було меж. Тепер у світі панує любов, довіра, живе спілкування. Люди стали менше користуватися телефонами. Зрозуміли, що без участі людини, роботи не зможуть повноцінно функціонувати.

Єлизавета рада, що змогла допомогти людству. Усе повернулось на свої місця.

Єлизавета, 13 років

Рава-Руський ліцей

Ворота часу.

Лінь – це найгірша вада людини. Через неї ми часто не встигаємо зробити важливі справи. Лінь руйнує наші плани, заважає рухатися на шляху до успіху. З цією проблемою треба боротися кожного дня.

У цій історії розповідається про Дем’яна та Дзвінку, двійнят, які не вміли правильно керувати своїм часом.

Усе починається із особливого годинника, який висів у вітальні.

- Дем’яне, пішли пограємо з м’ячем .

- Хм, цікава ідея. Гаразд, почекай тут, я принесу його.

У цей час в кімнату зайшла мама.

- Куди ви зібрались ? – запитала мама.

- Ми хочемо пограти в м’яча , - відповіла Дзвінка.

- Гаразд .

- Ю – ху-ху!

На порозі кімнати стояв Дем’ян з м’ячем. Під голосний вигук він копнув м’яча . Рекошетом від стіни м’яч попав у годинник і розбив його. На місці, де висів годинник, утворилась чорна діра.

- Дем’яне, що ти накоїв? – злякалася дівчинка,і збентежено підійшла до провалля.

Несподівано підлога під ногами дівчинки почала ламатися. Вона потрапила в яму, яка утворилася.

- Дзвінка, – закричав Дем’ян.

З переляку він побіг за сестрою і стрибнув у яму. Падаючи, він не розумів, що відбувається. У його думках лунало: «Якби я не розбив того чортового годинника, то все було б добре. Я повинен врятувати Дзвінку, чого би мені це не коштувало». Нарешті хлопець побачив дно провалля. Він наближався все ближче й ближче і грюкнувся біля великої кам’яної брили.

- ААА ! – його крик лунав так голосно, що брила розкололася на три частини.

Під каменем було багато м’яких червоних подушок. Дем’ян приземлився, як пушинка. Не розуміючи, що відбувається, він оглянувся навкруги й побачив Дзвінку, яка тримала годинник.

- Дзвінко ! – крикнув Дем’ян. – Я так перелякався за тебе! – Біг до сестри і кричав.

Дзвінка завмерла з годинником у руках. Хлопець не розумів, чому сестра не рухається. Підійшовши ближче, він опинився в тумані, а портал, через який вони потрапили в цей дивовижний світ, поступово зникав. Дем’ян не розумів, що відбувається. Дзвінка зникла,і він перелякався. Раптом над його головою з’явився годинник, який висів у кімнаті, той самий годинник, який сестра тримала нещодавно у руках. З нього пролунав голос.

- Привіт, Дем’яне. Я – Часооберт. Твоя сестра зараз знаходиться в далекому минулому. Щоби повернути сестру і потрапити додому, тобі необхідно пройти випробування. У тебе є лише дві години. З кожною секундою Дзвінка втрачає сили. Коли мине дві години, і ти не впораєшся з випробуваннями , твоя сестра залишиться в моєму царстві – царстві минулого. Успіху !

- Стій ! - вигукнув Дем’ян , але вже було пізно.

Часооберт зник, а туман почав розсіюватись. Хлопець зрозумів, що він знаходиться в невідомому місці . Він побачив лабіринт із зів’ялих кущів троянд.

І тут знову до хлопця доносився вже знайомий йому голос Часооберта.

-Ти знаходишся у лабіринті часу, в якому росте двісті кущів троянд і безліч пасток. Твоє завдання врятувати їх , щоби вони надалі розцвітали.

- А що буде, якщо я потраплю у пастку?

- Якщо ти потрапиш у пастку , то твій час зменшиться на п'ятнадцять хвилин. Я буду спостерігати за тобою. Час пішов.

На місці, де він знаходився, з’явилася лійка із зеленою рідиною.

- Напевно, цією дивною рідиною потрібно підлити квіти, - подумав Дем’ян.

Він узяв лійку і підійшов до першого куща троянд. Виливши декілька крапель, квіти почали в’янути, хлопець розгубився і ледь не заплакав. Але на його очах квіти почали оживати і розпускатися. Бігаючи , як скажений, він підливав квіти чарівною рідиною, з думкою про порятунок сестри. А лабіринт з кущів троянд оживав і розцвітав різнокольоровими барвами.

На квітах крильцями затріпотіли ніжні метелики та пчілки. Виконуючи завдання, хлопець геть забув про пастки. Підливши третину кущів, він дійшов до пастки. Цією пасткою була липка павутина, ще б секунду – і Дем’ян потрапив би у неї. Але, на щастя, вдячні троянди своїми шипами розірвали липке павутиння.

- Сподіваюсь: час не зменшився! – сказав хлопець. І пішов підливати квіти.

Думки про Дзвінку не покидали його ні на мить. Він злився на Часооберта, але й розумів чому на його долю випали такі випробування. Чому пропав годинник, чому з’явився чарівний Часооберт – це все нехтування власним часом. Повертаючись думками в минуле, хлопчик усвідомлював про всі свої запізнення на уроки, низьку успішність, та те, як він часто не допомагав мамі у хатніх справах. Адже улюбленими його заняттями був футбол та комп’ютерні ігри, на які він витрачав весь свій час. Дем’яну пригадалися слова мами про маленьких працьовитих пчілок,які запилюючи квіточки , збирають нектар та переробляють його на цілющий мед. Виконуючи накази Часооберта, він все краще розумів, що володарем його долі є - Лінь. І боротися із власною лінню примусила лише Дзвінка. Сестричку свою він дуже любив, тому поставив перед собою завдання – врятувати її.

-Бам-бам,- пролунав знайомий звук годинника, Дем’ян зрозумів, що дві години пролетіли, як одна мить. Озирнувшись, хлопець побачив , як вирує навкруги життя: теплий вітерець розносить аромат квітучих троянд, над якими мерехкотять крильцями мовчазні метелики та смугасті метушливі пчілки, світить ясне сонечко та співають свою пісню пташки. І на зустріч хлопчику біжить Дзвінка – найкраща сестричка у світі.

Дем’ян дивувався, як йому вдалося за дві години оживити трояндовий лабіринт. Невже так багато можна зробити за такий короткий проміжок часу не втомившись?

Взявшись за руки діти за мить опинились у своїй кімнаті, на стіні висів той самий годинник , стрілки якого, рухаючись по колу, шепочуть своє звичне «тік -так, тік-так…»

Дем’ян підійшов до свого робочого столу, на якому лежав новий ,без жодних нотаток блокнот, в якому почав записувати: «Життя – це лабіринт, і яким він буде: з павутинням і гострими шипами , чи яскравим, квітучим та метушливим залежить тільки від тебе. Тому сьогодні, я виконаю домашнє завдання, підлию вазони, провідаю бабусю. Наступний мій день вже розписаний по хвилинах, і впораюсь з усім запланованим . А ще у мене є мрія – написати книжку, і я її втілю у життя. Ти, мій читачу, прочитаєш її обов’язково, адже першу мою історію ти вже читаєш».

Деміен Розалінда, 12 років

Місіс Ада, 12 років

учні Рава-Руського ліцею.